«Я ПРИЙШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ПЕРЕМОГТИ, А НЕ КАР’ЄРУ РОБИТИ»

Ігор Халус упевнений, що навчитися воювати за книгами не можна. Інновації і креативність – це те, завдяки чому ЗСУ успішно протистоять ворогу.

На момент запису інтерв’ю був командиром роти 220-го батальйону 126 окремої бригади ТрО. Брав участь в операції в Кринках на лівобережному плацдармі Херсонщини.

Командир, який у цивільному житті працював у логістиці та мав студію звукозапису, розповів, як вирішив долучитися до війська; про деталі операції в Кринках; чому армія потребує реформ і яких саме, а також про те, що його надихає на написання пісень.

У вашій біографії є навчання у військовому виші. Але до повномасштабного вторгнення ви працювали директором логістичної компанії, мали свою студію звукозапису. Чи очікували, що доведеться врешті пов’язати життя з армією?

Скажу чесно, я не збирався пов’язувати своє майбутнє з армією. Вступив в Одеську сухопутку і там навчався два з половиною роки. Потім у нас були збори в Кіровограді, де ми прийняли присягу, нам вручили посвідчення. Ну й на цьому моя дотичність до армії наче закінчилася... Але коли почалося повномасштабне вторгнення, я не чекав, коли мені принесуть повістку, пішов у військкомат. Чоловік має бути чоловіком, захищати свою країну. Я присягав її захищати – і роблю це, коли напав ворог. Інакше не буде. Це для мене, вибачте за жаргон, не по-пацанськи якось.

Ви стали командиром для бійців, які втратили свого попереднього командира. Як вдалося здобути довіру?

Коли звільнилося місце командира взводу в нашій роті, мене призначили командиром третього взводу. І ми поїхали на першу свою ротацію на Миколаївський напрямок. Після повернення мене призначили заступником командира роти з МПЗ (морально-психологічного забезпечення. – Ред.). Але це не для мене, я повинен працювати з людьми, бути на передньому краї, там, де війна, а не де якась писанина.

І в мене було запрошення від командира із сусідньої роти нашого батальйону перейти до них. Мені дуже подобався підхід того командира, його бачення війни. Це був військовий менеджер, який ніколи не сидів на місці, постійно щось вигадував. Мені це дуже імпонувало. Я прийняв його пропозицію. Але треба було чекати на переміщення певний час, і поки ми чекали, він загинув... І мені довелося стати командиром роти, де я абсолютно не знав людей. То був 2023-й, важкий рік.

В який момент ви відчули, що зв’язок із бійцями налагоджений?

Це було на острові Козацький. Мені випало там виконувати роботу, скажімо так, не командира роти. Ми довоювалися до того, що я мав самотужки з кимось із бійців на веслах, на човнах забирати з острова поранених, тіло загиблого. Люди побачили, що я нікого не кинув, що з ними, і тоді з’явилася довіра.

А потім мені надійшов наказ, що потрібно, щоб мої люди йшли на Кринки, а я сказав, що без мене вони не підуть. Мені відповіли: «Так, там потрібен командир роти». І ми пішли на Кринки. У нас тоді все вдалося навіть краще, ніж могли очікувати.

Як відбувалася ця трансформація: Халус-доброволець і Халус-командир? Якими якостями має володіти командир? І чи допомагає вам нині досвід директора логістичної компанії?

Я взагалі все життя – чи то волейбольна команда, чи футбольна – був там капітаном, організатором, а ще – старостою групи, курсу. Постійно працюю з людьми, організовую. Так, у мене був і цивільний управлінський досвід, у підпорядкуванні на піку сезону – до 150 людей.

Тобто я в цивільному житті керував уже доброю «ротою», ще й із прикомандированим підрозділом. Я розумів, як знайти підхід до людей, отримати від них результат, як організувати роботу, щоб були і дисципліна, і мотивація, щоб люди щось робили. Військовослужбовці зібрались, щоб перемогти ворога, для цього теж кожного дня потрібно щось робити, а моє завдання як командира – направляти й контролювати.

Тобто командир має бути ще й менеджером?

Кожен командир повинен бути менеджером. Не менеджером може бути людина, у якої немає підлеглих. У нас війна змінюється кожного місяця, кожного тижня, інколи так, що сьогодні це ще було нормально, а завтра вже не працює. Якщо командир – менеджер, він проаналізує: ми зазнали втрат (у кращому випадку, це не люди), треба робити висновки. І тоді ми вже не діємо так, як учора.

Перед цією розмовою ви сказали, що все будується на справедливості. Але справедливість на війні, як на мене, доволі хитка…

Не тільки. Ти сьогодні повинен бути командиром роти, а наступного дня – командиром взводу, згодом – сержантом, а ще потім – солдатом. Як сержант, маєш перевіряти особовий склад. Коли командир роти кожного дня є на всіх посадах у своїй роті, тоді він розуміє, які їхні шанси завтра, як провести бій, не втративши особовий склад.

На своїй сторінці в Інстаграмі ви ще виклали світлину з підписом: «На цьому фото немає жодного професійного військового». Ви так піднімаєте моральний дух своїх бійців?

Усі в моєму взводі були цивільними, жодного професійного військового. Ніхто навіть строкову службу не проходив. Ти можеш бути воїном, навіть якщо й прийшов із цивільного життя. Дуже швидко можна навчитися, коли поряд досвідчені бійці. До мене тепер люди приходять із навчального центру, а потім – три тижні з досвідченими бійцями – на острові, у Кринках, у Козачих Лагерях, у Миколаївці... «Боєць-тигр» – він усе знає...

«Боєць-тигр»? Це як?

Смішна історія. Був 2023 рік, літо. Ми працювали на річці, по островах. А мої хлопці побачили в темну пору, що їде машина через поле. То вони, нікому не кажучи, зробили засідку. От їде автомобіль, а вони вискочили, наставили автомати: «Пароль?!». Як на блокпості… До мене потім дзвонить командир їхній: «Скажи своїм «тиграм», хай вони більше такого не роблять, бо мої їдуть працювати, а на них якісь «аборигени» вискакують, пароль питають». «Тигри» – то в лапках було, але в нас це слово прижилося. «Тиграми» я тепер називаю хлопців, які виконували складні бойові завдання.

А серед «тигрів» є ще «тигровий тигр» – найвищий ступінь «тигра», який у підрозділі.

Коли ви згадуєте ці моменти, то усміхаєтеся. Можливо, у вас є ще історія, подібна до цієї?

Ну, це насправді страшні історії, але вони гарно закінчилися. Скажімо, коли ми виходили з Кринок, нас човни на воді чекали, був обстріл, і нас десятеро чоловік. У кожен човен – по п’ять. Я всіх порахував – стартуємо. Починаємо гребти – і тут вибігає на берег мій заступник з автоматом, кричить: «Мене забули!». А ми вже метрів на 15 відійшли від берега. Я стерновому кажу: «Повертай!». Повернулися, він упав у човен – ногами догори, голова внизу, і в такій незручній позі доплив аж на той брег Дніпра. Казав після того, що в нього шия болить. А я відповідаю: «Ти живий – це найцінніше». І було тоді над нами зоряне небо прекрасне, картинка з кіно. Я лежав у човні, дивився на небо, а той хлопець цього не бачив, бо лежав головою донизу.

У чому специфіка війни на Херсонському напрямку?

От, скажімо, Козачі Лагері. Це не настільки відома операція, але, можна сказати, «генеральна репетиція» Кринок, там було несолодко. Дуже легко туди зайшли й дуже важко виходили. А потім історія з островами. У ворогів багато точок сходження до води, а в нас – лише там, де є спуски, їх обмежена кількість, і ворог про них знає. Тож логістика в нас дуже важка: ворог гамселить з усього, що в нього є. І вся наша операція на рибальських човнах робилася, на веслах.

Що потрібно змінити в ЗСУ, і хто це має робити?

Із хорошого – армія змінюється. Її потрібно реформувати, і дуже ще багато роботи. У ЗСУ прийшли люди, які здатні винаходити нове. Ми перемагаємо ворога завдяки тому, що запроваджуємо інновації. А ворог постійно за нами повторює, намагається масштабувати, у нього більше людей, артилерії… Але ми завдяки креативності досі бодаємося так, як ніхто ще з ними не бодався. Вони такого й не очікували. Але це все іде в нас не зверху, а знизу.

Наприклад, була проблема з підрозділами безпілотних літальних апаратів. І її розв’язували знизу – усі робили собі позаштатну аеророзвідку, позаштатні розрахунки FPV-дронів. У мене, приміром, у підрозділі досі не передбачено ні дронаря, ні «FPVшника». Але вони в мене є позаштатні. За штатом – тільки солдати, сержанти, бойові медики, водії. І я розумію, що це не відповідає реаліям війни сьогодні. Ось про цю проблему вже кричать блогери, і тільки тоді на високому рівні починається ворушіння: будемо створювати підрозділи безпілотних літальних апаратів. І це все йде із затримкою майже, мабуть, на рік. Бо хлопці ще 2022-го скидалися на «Мавіки». А я, командир роти, не можу обійтися без аеророзвідки своєї. І таких прикладів – купа.

Щоб розуміти війну сьогодні, треба бути у хлопців на позиції. Ніхто краще за мене не знає мої сили й засоби. Бо дивляться – от у тебе там за списком 70 людей. А з тих сімдесяти не так багато воїнів, розумієте?

Тож який висновок?

Війни не можна навчитися з книжки. З паперу можна вивчити статут, облік документів... Але війни так не навчишся, бо вона кожен день змінюється. Люди, які спланували операцію на Кринках, послали туди піхоту.

Завести туди техніку було нереально. І от цю піхоту починає бомбити авіація КАБами. Сидиш в окопі – і тут прилітає – немає ні тебе, ні окопу... Я був у Кринках, коли була рекордна кількість КАБів за день по ділянці до трьох кілометрів по берегу Дніпра і на 800 м углиб. Туди прилітало більше ніж 60 КАБів за добу. Піхотинець може «на характері» знищити танк, штурманути окоп ворожий у лоб. Але що йому робити з літаком і КАБами, коли ці КАБи прилітають за 30 км? Той Patriot, який наші підтягнули, збив за дві доби чотири літаки, здається.

Це все, що ви хотіли сказати про реформування?

Та ні. У мене є конкретні пропозиції щодо реформування. Перше: ця війна показала, що є дуже ефективні малі групи, мобільні. Я упевнений, що в майбутньому потрібно збільшувати чисельність батальйону, але відходити від звичного розуміння, що таке бригада. Бо бригада – це дуже великий організм, дуже повільний, часто зі здвоєними службами. Тоді, коли є окремий батальйон у бригаді, вони дублюють роботу.

Друге: краще за командира батальйону ніхто не знає, що в нього у смузі відповідальності відбувається. Це масштаб виконавчого директора, який може по позиціях пройти у своєму батальйоні й побачити: ага, в мене там артилерія, а тут міномет, а там піхота. Але батальйон потрібно трошки краще озброїти, дати засоби РЕБ, обов’язково свої.

Нам треба зменшити ці структури, щоб вони були мобільніші, але збільшити відповідальність командирів на місцях. Збільшіть мою відповідальність як командира, скажімо, за втрачене майно: якщо хтось побачить, що я краду, внесіть відповідні норми покарання до закону. Але я прийшов на війну, щоб перемогти, а не кар’єру робити.

На війні треба змінюватись. У мене немає ілюзій, що можна всіх поміняти. Але якщо командир не справляється зі своєю роботою, його треба знімати з посади.

Як ви працюєте з адаптацією новобранців?

Усіх новачків, по-перше, завжди ставлю до досвідчених бійців. По-друге, стараюся «прогнати» через спокійну позицію. Людина приїжджає з навчального центру, це не 2022 рік, знає, що таке зброя, якісь елементи тактики розуміє. Але новачок не розуміє, як відрізнити на звук FPV-дрон від «Мавіка», що значить завантажений дрон або легкий дрон, тобто «Мавік» зі скидом летить чи пустим. Що значить «вихід», а що таке «прихід», і що це стріляє – артилерія чи міномет. Ми людей адаптуємо, заводимо на спокійну позицію, де вони це все чують потроху. Людина раз так зайшла, другий із досвідченими бійцями, а потім може заходити уже на наступні позиції.

Війна – це втрати. Яка втрата для вас найболючіша?

Учора я був на похороні, загинув побратим. Ми в різних підрозділах проходили службу, але це був хлопець, який у 2022-му служив у моєму взводі. Ви знаєте, найбільша втрата на цій війні – це не те, що ми втрачаємо людей, хоч це й божевільна втрата, але найстрашніше – ми на цій війні втрачаємо ненароджене покоління. Тобто ці хлопці, які загинули, – яких би синів вони виховали! Але не буде уже цього…

Попри важкі переживання на війні ви пишете музику. Як знаходите натхнення? Це відгук про пережите? Як писали пісню «Кринки»?

Це були дуже сильні емоції, особливо вихід звідти. У нас там біля входу в підвал була стіна, хлопці нашкрябали на ній човен, сонечко. Й оте сонечко – це останній день, коли ми виходили. А записав я пісню в себе на РОПі (ротному опорному пункті. – Ред.), тобто там, де немає світла, куди прилітає зі 120-міліметрового міномета, FPV-дрони.

Я просто поділився пережитим, наче знову побував у Кринках. А стосовно інших пісень… Це буває дуже спонтанно. Можу мелодію придумати. Якщо вона мене зачепила, я продовжую, здебільшого увечері (як вечір відносно спокійний) і коли поруч нікого немає, мене ніхто нікуди не смикає… Це такий сплеск емоцій.

Нещодавно у вас вийшов новий трек під назвою «Вільність». Про що він?

Я присвятив цю пісню Євгенові, побратимові своєму, він загинув під час виконання бойового завдання. Намагався передати його світосприйняття, те, як він жив, як ставився до війни, до смерті, до життя.

Чи є у вас «музичні» плани на майбутнє?

Сподіваюсь, незабаром вийде пісня, яка мала вийти більше ніж рік тому, але я ніяк її не міг доробити. Спільний трек із Христиною Панасюк, називається «Дім».