У березні 2024 року Президент призначив головою Служби зовнішньої розвідки кадрового військового розвідника Олега Іващенка, який має значний бойовий досвід і пройшов довгий шлях у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони. Служив в елітному офіцерському загоні спеціального призначення, відомому як «підрозділ 2245», брав участь у спецопераціях, що досі засекречені. Упродовж останніх дев’яти років перед призначенням у СЗР Іващенко працював першим заступником начальника ГУР МОУ (у січні 2026 року він повернувся до ГУР вже як керівник). Одночасно був заступником начальника Генштабу ЗСУ з розвідки, а потім – помічником Головнокомандувача ЗСУ з питань розвідки.
У своєму першому інтерв’ю за час повномасштабного вторгнення Іващенко, який на той час був головою СЗР, розповів про стратегічні плани Росії щодо України, її економічний, військово-технічний потенціал, мобілізаційний ресурс і докладно – про допомогу росіянам у війні від держав-союзниць: КНДР, Ірану й Білорусі. Окрім цього, Іващенко відповів на запитання, чи готується Росія до нападу на країни НАТО, та розповів про гібридну гру РФ, щоб роз’єднати союзників у Європі.
У публічному просторі дедалі частіше звучать заяви про прагнення до миру. Чи володіє СЗР інформацією про наміри Кремля щодо припинення вогню?
Стратегічні плани Росії стосовно України залишаються без змін: отримання повного контролю над нашою територією. Але бажання не означає можливості. Вони виснажені – технологічно, економічно й дипломатично. Узагалі довгостроковою метою Росії є встановлення контролю над країнами колишнього Радянського Союзу.
Які в них плани на полі бою?
Усе розвідувальне співтовариство України сходиться на тому, що нічого нового. Отримати повний контроль над Луганською, Донецькою, Запорізькою і Херсонською областями. Але повністю реалізувати задум вони не можуть.
Іще вони хочуть зробити так звану зону безпеки на території Харківщини, Сумщини, Чернігівщини. Проте в них уже не ті ресурси. Якщо раніше мріяли про 30 км углиб, то тепер – 5–10 км.
Розшифровка
Сьогодні у нас є шанс, якого не було в попередніх поколінь українців, – остаточно порвати з імперією, і ми ним скористаємося!
Тобто чотири області України – це той мінімум, після якого вони хотіли б вступити у мирний процес?
Їхня логіка проста: вони хочуть виграти час, щоб перегрупуватися. Але ніхто не дає гарантій, що це буде мир. Це буде черговий етап підготовки до нового удару. Вони торгуються, бо втомилися. У них не вистачає людей, техніки й часу.
До початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Фонд національного добробуту Росії становив близько 150 млрд дол. Тепер лишилося близько 38 млрд дол. Гроші тануть. Неліквідні ще одні їхні запаси – цінні папери. На сьогодні їх неможливо продати.
Золота було 2300 тонн – уже 1700. Його продають. Було 164 мільярди китайських юанів – ці запаси теж поступово зменшуються. Загалом за три місяці цього року воєнні перевитрати Росії сягають 5 млрд дол. Для їхньої економіки це досить серйозно.
Як це позначиться на населенні Росії?
Уже позначилося. На сьогодні в Російській Федерації хто хоче заробити, той поповнює армію. Підписав контракт – отримав 30–40 тис. дол. залежно від регіону. Новобранцям платять держава, місцева влада й бізнес. Іде заохочення людей.
На перший погляд, ця схема приваблива для росіян, але вона збиткова для Росії. За нашими даними, Кремль намагається ухилятися від виплат, борги ростуть.
Так, до речі, в армію потрапляють іноземці. Їм кажуть: отримаєш громадянство, гроші, ще щось…
У розвідки є дані, скільки в них населення, який мобілізаційний ресурс?
У Росії проживає приблизно 145 млн осіб. Мобілізаційний ресурс становить 25 млн. Це ті, хто мають відповідні військово-облікові або суміжні спеціальності. І це трудові ресурси, які рухають економіку.
Але реально підготовлених – 3 млн. Від початку повномасштабної війни мобілізовано вже 1,3 млн, іще майже мільйон – втрати вбитими й пораненими.
Як у них із виробництвом зброї?
Вони намагаються вийти на максимум, але їм важко. Потрібні інвестиції, верстати, компоненти, а із цим – проблеми. Складно з електронікою і спецхімією.
На сьогодні 80% військової техніки – стара, зі зниженими характеристиками. Вона знята зі зберігання, відремонтована й відправлена на фронт. Лише 20% російської техніки – новітні системи.
Якщо говорити про боєприпаси, то на рік вони виробляють близько 3 млн снарядів 122-го, 152-го калібрів. Іще 2,5–3 млн беруть у КНДР.
З початку війни взяли в них уже 6 млн снарядів. Також від КНДР було постачання самохідних артилерійських установок калібру 170 мм М1989 Koksan і реактивних систем залпового вогню М1991 калібру 240 мм – це 120 одиниць одного типу й 120 одиниць другого типу.
Із КНДР постачається й робоча сила для сільського господарства, будівництва будинків і доріг.
Чим росіяни розраховуються з Північною Кореєю?
Вони передають їм ракетні й космічні технології. Ми не відкидаємо, що це можуть бути також технології, які стосуються ядерної зброї або її вдосконалення.
Ми знаємо, що Північна Корея почала посилати до Росії спеціалістів із відповідною освітою для підприємств ВПК, зокрема літакобудування.
Із КНДР постачається й робоча сила для сільського господарства, будівництва будинків і доріг. Пхеньян минулого року надіслав до Росії 13,8 тис. своїх робітників.
Президент повідомив, що є дані розвідки про постачання Китаєм до РФ артилерії й пороху. А також сказав, що представники Китаю «займаються виробництвом деякої зброї» на території Росії. Що це за виробництво?
Так, Китай постачає верстати, спецхімію, порох і компоненти саме на підприємства військового призначення. Ми маємо підтверджені дані щодо 20 російських заводів.
У 2024-2025 роках зафіксовано щонайменше п’ять фактів авіаційної співпраці з КНР – це обладнання, запчастини, документація. Шість випадків – великі поставки спецхімії.
На початку 2025 року 80% критичної електроніки для російських дронів були китайського походження. Водночас є підміни, обман у назвах, фірми-«прокладки», через які йде все необхідне для виробництва мікроелектроніки.
На сьогодні білоруська армія не здатна на масштабні бойові дії.
Яка ситуація в Білорусі? Чи можна очікувати загрози із цього боку?
На сьогодні білоруська армія не здатна на масштабні бойові дії. Усе, що вони тримають біля нашого кордону, – це близько двох тисяч військовослужбовців лише для того, щоб ми відволікалися.
Тобто бойовий склад невеликий, перед війною він був неспроможний вести наступальні дії, і морально їхні військовослужбовці до цього не готові.
Коли у 2022 році в Росії, яка планувала закінчити війну «за три дні», з’явилися проблеми з озброєнням, Білорусь передала їм усе, що могла, зі своїх складів: боєприпаси, техніку – Т-72, БМП-2, приціли, бронежилети, шоломи, верстати. Тепер вони налагодили виробництво боєприпасів, яких не вистачає Росії. Реактивні, ствольні – усе, що потрібно для війни.
Білоруський ВПК став додатком до російського. Близько 80% білоруських підприємств ВПК інтегровані в російський ВПК. Це фактично одна база.
Як змінилися Сили оборони й безпеки країн НАТО та розвідувальне співтовариство після лютого 2022 року? Чи готові вони до реальної війни з таким противником, як Росія?
Ситуація змінилася кардинально. І політики, і військові НАТО тепер по-іншому оцінюють ризики. Стратегічні плани країн змінюються, бюджети на оборону зростають. Ті, у кого було 0,3–0,5% ВВП, уже мають майже два відсотки, а хтось доходить і до п’яти.
Коли ми зустрічаємося з представниками спецслужб країн-партнерів, вони просять розповісти, як ми готувалися до війни, як вона розпочалася, які були перші дії розвідки, як працювали наші системи управління, як вдалося наростити свої спроможності.
Вони вчаться, переглядають своє бачення і структуру розвідок.
У березні голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини Бруно Каль заявив, що напад Росії на Європу безпосередньо залежить від того, як швидко завершиться війна в Україні. Якщо війна закінчиться раніше, агресія Росії проти Європи теж може початися раніше, ніж очікується. Як прокоментуєте такі прогнози?
Я дуже поважаю Бруно Каля – досвідченого директора BND (служба зовнішньої розвідки Німеччини. – Ред.) і загалом наших німецьких колег. Ми уважно ставимося до їхніх оцінок і порівнюємо їх із нашими.
Пан Каль сказав чесно: Україна – це не просто країна, яка бореться за себе. Ми – щит Європи. І поки ми стримуємо цю навалу, інші країни мають час готуватися.
Плани Росії не змінилися. Вони хочуть повного контролю над Україною і впливу на пострадянські країни. Але далі – це вже не «можливо», а питання часу в тому, хто буде наступний. Польща, країни Балтії, Північна Європа – у зоні ризику. Наші аналітики вже не питають, чи наважиться Росія напасти на інші країни. Запитання звучать інакше: коли і звідки?
За нашими прогнозами, які поділяють і європейські колеги, після закінчення бойових дій Росії знадобиться до двох–чотирьох років, щоб відновити боєздатність. Якщо санкції скасують, процес переозброєння піде набагато швидше.
Тобто через два–чотири роки після завершення війни Росія буде технічно готова до нової агресії – уже проти Європи.
А тепер ми всі бачимо їхню гібридну гру: роз’єднати союзників, зменшити підтримку України, впливати на рішення через Угорщину. Це політична частина війни. Ми це розуміємо.
Якщо Росія піде на замороження війни, мирні перемовини, то куди подіне свою мільйонну армію? Військові експерти вважають, що повернення з війни великої кількості ветеранів загрожує Кремлю внутрішньою дестабілізацією…
Росія не збирається цю війну зупиняти. Вони у своїх головах відновлюють Радянський Союз руками армії. Створюють нові округи й дивізії. Якщо бути точними, то 13 дивізій. Так, у них проблеми: не вистачає людей, техніки. Але кожного дня – 1000–1200 нових контрактників. Це не мобілізація задля миру, а підготовка до чогось більшого.
Навіщо? Це економіка. Тепер ВПК у них – єдина галузь, яка демонструє зростання. Якщо вона зупиниться, уся російська економіка піде тріщинами. І це ідеологія, в основі якої – страх і вороги навколо. Для Кремля війна – інструмент, щоб утримати владу. І це загроза для України й усього цивілізованого світу.
З книги «Командири Перемоги»
Травень 2025 року
