«СИЛА УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ – У ЗДАТНОСТІ ІМПРОВІЗУВАТИ»

Володимир Попелишин став на захист країни 2014 року. За його плечима – запеклі бої за Донецький аеропорт у небі. Початок повномасштабного вторгнення РФ зустрів на Київщині.

Нині він – оперативний черговий командного пункту штабу в 16 окремій бригаді армійської авіації «Броди». Від його рішень і дій особового складу залежить успіх кожної бойової операції армійської авіації.

Ви – керівник групи бойового управління. Що це означає, чим займаєтеся і чому ви такі важливі?

Авіація – це не лише пілоти і засіб, який літає, а й комплекс заходів, без яких повітряне судно не злетить на виконання бойового завдання. Є різні допоміжні функціонали, щоб було вдале виконання завдання, влучання по цілі та безпечний відхід з місця удару. Тому в армійській авіації створені такі групи управління, як наша.

До комплексних груп входять офіцери інженерно-авіаційної служби і різні допоміжні засоби для запуску вертольотів і літаків... Розвідники теж входять до складу груп бойового управління (це вже про передові цілі навідників). Якщо є ціла група, спрямована на роботу майданчиків підскоку, то туди входять багато інших офіцерів і військових.

Які завдання ваші й вашого особового складу?

Бойова зарядка повітряного судна, його технічний стан, огляд, ремонт, заправка, запуск, медевакуація також входить в обов’язки групи, яку задіюють на майданчику підскоку. Мою посаду наші пілоти називають «очі на землі»: пілот у повітрі не настільки бачить поле бою, як людина на землі й безпосередньо на передньому краї біля противника. За допомогою радіозасобів ми передаємо пілоту, куди він має летіти, з якою швидкістю, яким курсом, коли має відстрілятися і куди відійти. Екіпаж повітряного судна виконує наші вказівки для безпечного заходу, удару й безпечного відходу. Якщо не буде такої людини, то просто не полетить авіація для завдання удару.

Ви стали на захист країни ще в 2014 році. Які тоді завдання були перед вами?

2014 рік дуже відрізняється від 2022 року тим, що сильно пішло вперед технічне забезпечення. У 2014 році ми могли і по радіостанціях поговорити з екіпажем більш-менш безпечно, і навести так по радіостанції, що екіпаж відстрілявся і відійшов. Тепер цього не зробиш. У 2014 році не було такого широкомасштабного наступу, він був більш локальний, можна було підійти ближче. Мені здається, що в 2014 році було трошки легше воювати.

Які тоді завдання виконувала бойова авіація?

Найважчі. Донецький аеропорт відбивала наша армійська авіація, Луганський аеропорт теж відбивали в 2014 році, зайняли і тримали оборону. Наш стратегічний аеродром був у Краматорську, ми з нього вилітали, здійснювали удари. Тоді було більше простору, більше можливостей.

Цей досвід дуже знадобився мені в 2022 році. Відчуття ворожих ударів було вже не новим для мене. Із 2014-го до 2018 року ми постійно були на лінії зіткнення з ворогом, за нами були закріплені бригади, куди ми їздили, дивилися підходи вертольотів, де безпечніше підійти, куди вдарити, їхні цілі розглядали… А тепер усе – в русі й міняється набагато частіше.

Перед повномасштабним вторгненням ви з особовим складом вирушили на навчання. Як це було?

Це було 15 лютого. Пам’ятаєте, у 2022 році РФ зайшла в Білорусь, щоб проводити спільні навчання з ними, накопичила там особовий склад, військо, і тоді вже аж пішла широкомасштабним вторгненням в Україну. Але вони все це робили під егідою навчань. У них були «навчання», і ми паралельно робили свої навчання.

Було підписано, напевно, перше бойове розпорядження командування Сухопутних військ, щоб відрядити групу бойового управління й організувати майданчик підскоку вертольотів у Києві.

Але ви не розуміли, що буде повномасштабне вторгнення?

Багато хто не розумів. Ми виїхали і мали з собою боєприпасів по 120 патронів до автомата і все, більше нічого. Самих навчань ми не застали, тому що коли прибули в Київ 15 лютого вночі, нас зустріли, показали місце розгортання нашого польового базового табору. Ми розгорнулися, 16 числа прийшов наш старший з управління армійської авіації, ми вибрали з ним майданчик, де будуть стояти вертольоти. 17 числа почали облітувати цей майданчик. Що таке обліт майданчика? Це захід вертольотів з посадкою, пари вертольотів з посадкою, потім їхній зліт і відхід з майданчика. А далі було отримання боєприпасів, озброєння, підготовка до застосування боєприпасів, і все – от вам 24 лютого. До кінця якось не вірилося, що в ХХІ ст. може бути таке широкомасштабне вторгнення в центрі Європи, що в когось розуму вистачить таку війну розв’язати. Але ми, в принципі, були готові до того.

Десь близько восьмої години до мене був дзвінок з командування, щоб прийняти першого пораненого, евакуювати і розмістити екіпажі вертольотів, які стояли на аеродромах базування в Києві.

І пішла у нас «карусель». Що це означає? Пара вертольотів сідають, ми їх заправляємо, заряджаємо – вони відлітають, за ними заходить друга пара, теж заправляється, заряджається – і теж відлітає. І «карусель» – це вони йдуть по колу завжди через майданчик підскоку. Яка роль майданчика підскоку? Скоротити час заправки, зарядки і самого польоту від удару до удару. Чим ближче буде майданчик підскоку до ведення бойових дій, тим менший термін виконання наступного удару. І ми досить-таки багато заправили і зарядили вертольотів у перший день війни.

Скільки це могло бути за день, скільки часу треба, щоб повноцінно зарядити вертоліт?

З людьми, які були в мене, 36 чоловік, повноцінно і швидко з цим не можна було справитися. Нам ТрО допомогло дуже сильно. Навіть самі льотчики дивувалися, як цивільні люди брали в руки ракету, бігли до вертольота і заряджали. В один вертоліт 40 некерованих ракет треба було зарядити, плюс дві тонни авіаційного гасу. На пару вертольотів ішло 20–25 хвилин зарядки. Таких зарядок за день могло бути до десяти.

Російська авіація тоді летіла потоком і мала перевагу. Завдяки чому вдалося вистояти?

Вони летіли потоком і мали на меті цим ударом знищити всю авіацію бойову.

Вони на 100% були впевнені, що їм це вдалося. Але наш вертоліт з’явився над Гостомелем, де вже були їхні вертольоти, де інженерний склад їхньої служби ходив, і охорона ходила по стоянках. Наш вертоліт зайшов туди і відстріляв по них. Було поранено льотчика-оператора. І тоді вони зрозуміли, що не все пішло за планом. Армійська авіація вдарила по Гостомелю і била по колонах, які йшли в напрямку з Білорусі на Київ, майже всі колони були обстріляні армійською авіацією, вертольотами.

Як ви підтримували особовий склад, координували їхні дії в ці екстрені перші години?

Я зразу побачив, хто з 2014 року брав участь у відбитті агресії, а хто ні. Тому що після перших ударів по Києву помітив у деяких ступор, в інших зблідлі обличчя і закам’янілі ноги. Довелося з кожним говорити, кожного налаштовувати на роботу. Дуже багато розмов було, без обґрунтованих пояснень люди б не вистояли, вони би психологічно зламалися.

Як ви організовували свою роботу, враховуючи те, що майданчики підскоку – важлива ціль для ворога? Були випадки, коли екстрено доводилося міняти місце?

Ми й міняли місце. Де наш табір базування – стояли просто на відкритому майданчику. Після того, як почався широкомасштабний наступ, нам довелося йти звідти, тому що безпілотні літальні ворожі комплекси нас би побачили, це 100%. Ми поміняли двічі місце розташування буквально за шість-сім днів, а це купа тоннажу, який треба було перевезти.

Окрім Київської операції, були ще якісь?

Так. Я потім поїхав у 28-му бригаду – відбивати Миколаїв. Ми тоді відбили Миколаїв і стабілізували лінію оборони.

Далі – у 95-й бригаді операція, від початку і до кінця, аж до Кремінної я був, теж важка. У 72-й бригаді я був під Вугледаром, ще тоді Вугледар був наш. Тяжкі напрямки. П’ять-шість ударів на день під час наступу, і взагалі це важко, бо цілі міняються дуже швидко. І от вибрати ціль – це так само узгодження. Погодження з командиром бригади, з командирами батальйонів, щоб випадково не влучити десь у свої війська, тому що йде постійна зміна лінії бойового зіткнення. І от шість ударів на день – це наприкінці дня ти вже нічого не хочеш, тільки десь впасти і відпочити, навіть якщо збоку падають снаряди.

На вас відповідальність і за життя екіпажу, який піднімається. Як відчуваєте цю відповідальність?

Слава богу, жодної втрати на своєму напрямку не мав, але переживаєш кожен раз, як уперше.

Серед уражених цілей є та, якою пишаєтеся?

У нас переважно окопи, піхота, легкоброньовані цілі, майже завжди є ураження, перехвати, є робота. Було б важкувато без нашої авіації. Навіть стримати ворога вдається дуже прекрасно. Хочу, щоб хоча б збільшили дальність польоту ракет на кілометр, і тоді буде в нас усе добре. Якщо ми збільшимо на кілометр дальність ураження, то ворога, думаю, можемо здолати.

Якщо порівнювати українську й російську авіації, які є сильні наші сторони, що маємо таке, чого немає у ворога?

Тепер ведення бойових дій у мене асоціюється з повною імпровізацією. І в нас вистачає розуму, щоб зімпровізувати ситуацію, взагалі невигідну для нас, повернувши в бік, вигідний для нас. Ворог не може навіть сподіватися на таке, пробує повторити потім після нас наші ж заходи – не вдається, не вистачає йому розуму для того. От ми збільшили політ нашої некерованої авіаційної ракети, ворог побачив, пробував повторювати за нами – попадав суто в передній край своїх військ: 95% ударів по своїх військах, і вони відмовилися від цього.

Ворог тероризує наші міста, зокрема «Шахедами». Як можна цьому протидіяти?

Робота виконується, просто звертається дуже велика увага на ППО противника та засоби його ураження, які стоять у прикордонні. Ми не можемо підлетіти ближче, ніж встановлено технічними характеристиками. Чим більша висота, тим дальність ураження ворожою ППО збільшується, тому треба летіти на малих висотах, і не вистачає кілометражу, щоби захистити міста більше, хочеться всі захистити, але не виходить.

Ворог маніпулює, заходять безпілотні засоби на територію України, потім розвертаються, заходять у зворотному напрямку і б’ють по якомусь селу. Дуже багато заходить засобів через Білорусь. Ми не можемо підлетіти туди, з ними щось зробити... Ми добре знаємо про них, от з боку моря вони заходять по кордону з Молдовою, по Придністров’ю – ми не можемо туди підійти.

Якою ви бачите і що для вас означатиме перемога?

Повернути всіх не вдасться. Ну, хоч би відшкодування нам за те, що вони зробили. Вони нам стільки зробили зла, що жодних грошей світу не вистачить, щоб відшкодувати те все. Щоб російська нація була гірша від найнижчої касти в Індії, щоб її взагалі ніде не поважали, не сприймали як націю – оце буде для мене перемога. Знищення ворога такими методами, яких ще не було.