«ДІЙТИ ШВИДКО ДО ПЕРЕМИР’Я РЕАЛЬНО, ДО МИРУ – НІ»

Запис цього інтерв’ю відбувся 24 лютого 2025 року – у третю річницю початку повномасштабного вторгнення Росії, коли Кирило Буданов ще був начальником Головного управління розвідки Міноборони (із січня 2026 року він керує Офісом Президента).

Він очолив ГУР МОУ у 2020 році після служби в елітному підрозділі воєнної розвідки. У його лавах здійснював зухвалі операції на фронті та в тилу ворога, неодноразово був поранений.

У листопаді 2021 року в інтерв’ю виданню Military Times детально описав плани Росії напасти на Україну в січні-лютому 2022 року.

Буданов демонструє безпрецедентну, як для керівника спецслужби, відкритість, зокрема й у спілкуванні з журналістами. Така непритаманна розвідникам публічність зробила його впізнаваним і, певно, відіграла не останню роль у тому, що очільник ГУР кілька років поспіль опиняється серед лідерів суспільної довіри та популярності.

Кирило Буданов, 40-річний генерал-лейтенант, повний кавалер ордена «За мужність», розповів Укрінформу про найуспішніші операції ГУР, сказав, чому росіяни не взяли «Київ за три дні», які у ворога воєнні, економічні та людські ресурси та як ідуть справи у політичної верхівки РФ.

Пане Кириле, уже три роки наша країна бореться з ворогом, що переважає чисельно. Кремль погрожував узяти Київ за три дні. Цього не відбулося завдяки героїчному спротиву всіх Сил оборони, українського народу. Як ви оцінюєте сьогоднішній стан війська та кондицію РФ, що вони можуть і що хочуть?

Цілі Російської Федерації лишаються незмінними, вони від них не відмовилися і говорять про це публічно. І їхній верховний лідер каже, що цілі «спеціальної воєнної операції» мають бути досягнуті. Але «Київ за три дні» перетворилося на третю річницю повномасштабного вторгнення. Тож, як то кажуть, «щось пішло не так».

Як я оцінюю їхній стан тепер? Професійна армія була винищена десь до 2023 року, далі Росія воює мобілізованими. Хоча формально вони всі – контрактники, але підхід той самий: людину забирають, максимум два тижні – і вона на фронті. Воюють суто чисельністю.

На що ж розраховує їхнє керівництво, якщо, маючи тоді професійну армію, вони не змогли досягти навіть мінімуму того, що хотіли, і досі Донбас не взяли?

Подивіться на мапу 21 лютого 2022-го і сьогоднішню – сказати, що вони нічого не досягли, буде неправдою.

Вони рухаються вперед, але це абсолютно не ті темпи, на які вони розраховували. Так, на більшості напрямків їх вдалося зупинити, хоча перманентно на певних ділянках вони мають успіх. Тож вони правильно розуміють, що ця війна згубна для них так само, як і для нас, проте в них є потенціал для того, щоб рухатися далі.

А на скільки цього потенціалу вистачить, адже це все-таки доволі затратно і за особовим складом, і за технікою?

Це взагалі дуже дорога війна. День війни коштує трошки менше мільярда для них – це величезні кошти. Щодо людського потенціалу – знову ж таки, не треба себе обманювати, потенціал, мобілізаційний ресурс Російської Федерації розрахунково дасть їм змогу рухатися далі. Але темпи і кількість жертв – так, вони не можуть цього не враховувати, і вони це враховують.

Ми бачимо, що росіяни залучають північнокорейські підрозділи, окремо йде вербування іноземців із середньоазійських й африканських країн. З огляду на це можна сказати, що це – вже Третя світова війна чи прелюдія до неї?

Це філософське питання, залежить, як на це дивитися. Для мене – так, втягнута абсолютна більшість найсильніших і найрозвинутіших країн світу, це просто факт.

Я розумію, що у вас – найпотужніші аналітичні підрозділи. Які ви прогнозуєте варіанти розвитку саме залучення інших центрів сили і з нашого, і з іншого боків, особливо з боку ворога?

Почнімо з факту застосування Північної Кореї. В принципі, це принизливо для Російської Федерації як для країни, яка проголошує себе ледь не світовим лідером, як мінімум – другою за потужністю армією світу. Але їм довелося піти на таке приниження. Як будуть діяти «полюси» – цікаве питання. Для північних корейців тут якраз усе добре, тому що вони – основний бенефіціар вигод із цього процесу. Їхня армія отримує бойовий досвід, якого не мала з 1950-х років. І перше її застосування після підготовки в Росії показало, що це – просто жахіття, тобто вони були точно не готові ні до чого в нинішніх реаліях. Вони повернуться, почнуть перенавчати свою армію – це раз. Друге – вони «обкатали» свою зброю.

Найцікавіший факт, на якому я пропоную вам зупинитися, – використання північнокорейських балістичних ракет типу KN-23. Перші її застосування показали відсутність точності влучання, тобто були відхилення півтора і більше кілометрів. Російські фахівці попрацювали з північнокорейськими на заводах, переробили, модернізували – і тепер ці ракети влучають у ціль.

Далі – північні корейці дізналися, що таке дрони. Вони раніше взагалі такого не бачили. Тепер усе це повертатиметься, почнеться переоснащення, перенавчання армії. І зрозуміло, що для Тихоокеанського регіону буде з’являтися нова загроза. Тому що одна справа – коли стріляли просто в бік Японського моря, і всі, як то кажуть, нервували. Але, будьмо відвертими, всі ж розуміли, що і точність не та, і якість, хто його знає, як воно буде працювати. А тепер – все.

Це тільки один дуже маленький аспект. Ви ж подивіться, що відбувається, багато хто каже: Росія полізла в Африку тощо. Так вони ж намагаються виконати свою стратегічну мету – «розрізати» Африку із заходу на схід чи зі сходу на захід, як хочете можете називати.

Проблеми вже з’явилися, але не треба себе обманювати. Навіть за офіційними даними, 41% – це бюджет оборони. Це ненормальні цифри, для виконання цього бюджету були згорнуті майже всі соціальні програми, медичні, освітні... Тобто негативний фінансово-економічний вплив на Російську Федерацію вже відчутний. Але знову ж таки кажу: допоки є нафта, газ, метал, дорогоцінні метали та каміння, доти вони будуть балансувати.

Чи ви можете поділитися цікавими деталями про те, як Головне управління розвідки брало участь у відбитті наступу ворога на початку повномасштабного вторгнення?

Якою саме була роль ваших підрозділів у Гостомелі?

Вони зустріли ранок там. І разом із підрозділами Нацгвардії, які були там на пункті постійної дислокації, приймали перші бої. І зрештою забезпечили умови, за яких росіяни так і не змогли посадити жодного літака. Всі разом це зробили. Пан Сирський дуже допоміг тоді артилерією, у нас не було своєї. Завдяки координації і кооперації, яку просто, як кажуть, «на колінці» тоді налагодили з цього питання, у перший день ми завадили висадці десанту. Все інше – похідне від цього.

Які б ви виділили три найкращі операції Головного управління розвідки за три роки повномасштабної війни?

Я б сказав, що для мене дуже важливою була найперша операція в Брянській області. Не малі заходи груп на територію противника, а саме масштабні заходи. Багато було думок різних людей, що це нереально, це спричинить ядерний удар, що тільки не казали... Я був упевнений, що це спрацює, і це спрацювало. Це, думаю, одна з бойових операцій, яка мала найбільше значення, бо було зруйновано міф про те, що в Росію бойові дії завести не можна, тут буде якийсь Армагеддон. А це не так.

Ви колись сказали, що говорити з Росією про мир – це говорити з убивцею, який збирається тебе вбити. Чого чекати від них за столом перемовин? На що вони розраховують, можливо – якийсь максимум і мінімум?

Звичайно, тактики батога і пряника, як то кажуть. Вони завжди так будуть робити: тиснути на нас і пропонувати різні фінансово цікаві речі для інших сторін, які братимуть у цьому участь.

Так було завжди, і нічого у них не зміниться. Тут інше питання – перемир’я чи мир. Це абсолютно різні речі. Дійти швидко до перемир’я, на мою особисту думку, – в принципі, реально. Дійти швидко до миру – ні.

Якщо є дані, яке прагнення їхнього військово-політичного керівництва зараз – усе-таки замиритися, щоб накопичити сили і рухатися далі?

Так, їм потрібна перерва. Тому що, згідно з їхньою стратегією, якщо вони до 2026 року не виходять з цієї війни, то втрачають навіть шанс на світове лідерство. Їм лишається максимум рівень регіонального лідера, що їх абсолютно не влаштовує.

Ще одне болюче питання. Ви очолюєте координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Чи є шанс обміняти всіх полонених на всіх, зокрема і тих, хто з 2014 року в полоні?

По-перше, я на це сподіваюся. По-друге, людей, які навіть із 2014 року, дуже невеликими партіями, але ми повертаємо, ви ж про це теж не забудьте. Я вірю в те, що ми повернемо всіх, тому що будь-яка війна закінчується завжди тим, що люди повертаються в обидва боки. Не забувайте, що які б вони не були, але росіян теж хтось там чекає в їхніх сім’ях. Країна, можливо, не так сильно, але сім’ї чекають.

Як ви думаєте, якої підтримки потребує суспільство, виснажене роками війни? Можливо, якихось меседжів військово-політичного керівництва, Сил оборони?

Тут відповідь, можливо, буде трошки неприємною, але їй вже тисячі років. Втомлене суспільство оживає, прокидається виключно коли є перемоги. Коли перемог немає – хоч що б ти робив, нічого не допоможе. Тому потрібні перемоги – дипломатичні, політичні, суспільні, воєнні. Людей, які програють, ніхто у світі не любить і не поважає, хто б там що не казав.

Тоді до вас запитання особисте: на чому ґрунтується ваша віра в перемогу і що для вас перемога?

Моя віра ґрунтується на інформації, яку я маю, у мене її, слава богу, достатньо. Я можу аналізувати багато аспектів світових, наших внутрішніх, мені є з чим працювати. Та й в принципі ми маємо вірити. Якщо ми втрачаємо віру, тоді немає сенсу взагалі щось робити. Людина, яка не вірить, ніколи не матиме не те що перемоги, а просто якихось здобутків. Спортсмен, який не вірить, що стане чемпіоном, ніколи чемпіоном не стане.

Я вам дуже вдячний за розмову і бажаю, щоб перемог у вас, ваших підлеглих і в нас усіх було більше.