«КРІМ ТОГО, ЩО НГУ ВИКОНУЄ ПРАВООХОРОННІ ЗАВДАННЯ, МИ ВМІЄМО ВОЮВАТИ»

В одному із центрів підготовки Національної гвардії зранку чути звуки пострілів – тренуються снайпери. Тут проходять тренування бійці різних підрозділів, обладнано вогневі рубежі, є модульні будівлі для особового складу та укриття. Командувача чекаємо в компанії дронарів – вони дбайливо розкладають безпілотники різних типів, зокрема ті, які виготовляють власні майстерні Нацгвардії. Трохи дискутуємо про якість «кухонних» дронів, сходимося на тому, що чим більше дронів, тим краще.

Герой України генерал-майор Олександр Півненко – командувач молодий, спортивний, у розмові помітно, що береться за справу по-хазяйськи. Показує зразки військової техніки, розповідає про відремонтовані машини. А також – про гвардійські хлібопекарні, станції розливу води і польові шпиталі. «Це автономність», – пояснює він.

На посаду Півненка призначили на початку липня 2023-го. Помітно, що генерал тримає в голові мільйон справ і при цьому знаходить час, аби зустрітися з рідними бійців, поспілкуватися з ними. Говорить, що сам приймає скарги і відповідає на звернення у Фейсбуці.

Командувач розповів, як НГУ стала ефективною і боєздатною структурою в Силах оборони, як долає дефіцит людських ресурсів і планує ротації, куди влаштовують служити бійців після полону та з травмами. І, звісно, які наші перспективи у цій війні.

Пане генерале, ви вже два роки на посаді. Якісь особливі труднощі, розчарування були?

Труднощі завжди є. Основне наше завдання було, крім фронту, – збільшення спроможностей навчальних центрів. Ми розуміли, що чим більше буде якісно підготовлених військовослужбовців, тим ефективнішими ми будемо на полі бою, тим більше вдасться зберегти особового складу. Раніше півтори тисячі людей могли готувати за один раз, зараз – як мінімум п’ять тисяч одночасно можуть проходити навчання, і ми цю кількість збільшуємо. Ми працюємо над підвищенням фахового рівня інструкторів і удосконаленням програм підготовки. Навчання за кордоном також проходять постійно. Близько десяти країн нам допомагають з мовною підготовкою, підготовкою штабів, тренуваннями снайперів.

Тобто розширюються і закордонні програми?

За потреби. Десь і зменшуємо, якщо розуміємо, що вже можемо через свої навчальні центри людей готувати. Так краще і швидше, тому що фронт диктує свої умови, і нам інколи потрібно діяти швидко, а з-за кордону забрати, наприклад, 300 осіб оперативно не вийде. На їх навчання виділяються кошти міжнародними партнерами, люди у відрядженні на місяць, два чи три. Це потрібно враховувати і планувати.

Коли ви стали командувачем, у розпалі була гучна кампанія зі створення у Нацгвардії бригад наступу. Де вони, як себе показали? Які підрозділи формуєте нині?

Воювати бригадою ефективніше, ніж перекидати туди-сюди ротні чи батальйонні тактичні групи. Це стосується також і підготовки штабів, управління батальйонами, ротами, різними підрозділами забезпечення… Коли всі свої – робота більш злагоджена і один одного розуміють, як мене розуміли мої комбати з пів слова. Зараз ці бригади виконують завдання на різних напрямках. Ми також створили оперативно-тактичні зʼєднання, які об’єднують дві-три бригади. У Збройних силах це не новинка, а в Нацгвардії це така перша практика. І це ефективно. Потрібна якась інформація, допомога в озброєнні, щось згоріло і треба замінити, закінчуються боєприпаси – все відбувається дуже швидко. Якщо командир бригади, наприклад, планує наступати або знає, що противник щось планує, то я видаю зі свого резерву, щоб не було перебоїв. Окрім того, що ми отримуємо для виконання завдань від ЗСУ, у нас завжди є резерв.

Якщо у вас уже власні майстерні для виготовлення безпілотників з’явилися, то забезпечення, очевидно, вийшло на якийсь новий рівень?

Окрема артилерійська бригада за моєю ініціативою була створена, щоб підтримувати на певному напрямку підрозділи Національної гвардії. Ця бригада з «Богданами» на озброєнні (самохідна артилерійська установка українського виробництва і натівського калібру 155 мм. – Ред.) вже непогано себе показала. Двох таких машин на напрямок достатньо, а взагалі у нас буде близько 20 систем. Для потреб Національної гвардії – цілком достатньо. Екіпажі на вісім з них уже готові. Тобто крім того, що ми виконуємо правоохоронні завдання, ми вміємо і повноцінно воювати, виконувати завдання і для посилення кордону, і безпосередньо на лінії зіткнення. Зрозуміло, охорона громадського порядку, охорона важливих державних об’єктів, атомних електростанцій, конвоювання – це теж наші завдання.

До слова, про критичну інфраструктуру. Зараз основна мета – відбивати «Шахеди» чи від диверсій її охороняти?

Основна мета – посилювати охорону, забезпечити у разі необхідності оборону, збивати ворожі безпілотники і ракети. Таких контрдиверсійних завдань, які виконує, скажімо, Головне управління розвідки, у нас не було. Працюємо в єдиній системі Збройних сил, виконуємо завдання з посилення системи ППО держави. Для цього, звісно, потрібні переносні зенітно-ракетні комплекси або системи типу Gepard (німецька зенітна самохідна артилерійська установка. – Ред.) – це дуже дієва зброя.

Чи відчуваєте зараз брак якихось ресурсів? Чого б хотілося більше мати в арсеналі?

Підготовлених кадрів, розрахунків БпЛА. Людей треба відбирати – аналізувати, хто має які навички, потім готувати…

Прийшла людина по мобілізації – проходить у нас п’ять тижнів загальну військову підготовку. Потім направляється, наприклад, у підрозділ БпЛА, там відбувається фахова підготовка, і вже потім бійця залучають до виконання завдань.

А як взагалі люди до вас потрапляють – контракт, рекрутинг? Як це у вас працює?

Є сайт Нацгвардії для рекрутингу, реклама постійна, працюють також самі бригади. А паралельно йде мобілізація – Генштаб теж певний відсоток людей нам надає. Наші командири розуміють, що підготовка – це найважливіше. Ну, відправили непідготовленого бійця, а він, не дай боже, загинув або втратив позицію. Потім треба йти підготовленому, щоб ту позицію повернути. Це набагато важче, ніж утримувати. Тому краще не втрачати.

Можливість ротацій тепер є?

Ротації будуть, але пізніше, тому що всі зараз на фронті. Є також завдання з посилення кордонів, на прифронтових та деокупованих територіях та інші задачі в цьому контексті.

Але ви можете їх планувати окремо, в межах Нацгвардії?

Можу, але зараз мова не про ротацію у складі бригад. Ми можемо робити це на рівні батальйонів, ротних груп. Це теж важливо. Ворог намагається проводити активні дії по всій лінії фронту, тому ми повинні мати зосереджені сили, залучаємо наші спецпідрозділи. Довжелезна лінія фронту, активність штурмів, авіаційні удари, але працюємо. І будемо нарощувати наші спроможності, розвиватися, готуватися, вчити командирів. Буде краще.

Це ви говорите про час, коли інтенсивність бойових дій трохи знизиться?

Так. Але з нашим сусідом це така собі історія… Ми швидше за все будуватимемо армію і будемо готуватись за зразком, як в Ізраїлі, але з урахуванням своїх національних інтересів, досвіду, зі своїм баченням. Якщо ми хочемо жити як держава і вижити як нація, нам постійно доведеться захищатися.

За законом Нацгвардію наче не для передової створено? Ваше – це охорона критичної інфраструктури, блокпости, патрулі…

Так, у нас є інші завдання. Але є і великий військовий компонент. І зараз усі складові Сил оборони виконують головне завдання – це відсіч збройної агресії. І надалі участь у стабілізаційних заходах на деокупованих територіях – це також завдання для підрозділів Національної гвардії. Але якщо ми можемо створити бригади, які за своєю якістю і кількістю не поступаються механізованим бригадам ЗСУ, то маємо робити все для перемоги над ворогом уже зараз.

Війна – це завжди важко, тому що це бої, гинуть люди. Я, як колишній спецпризначенець, до цього готувався. У лютому 2022-го ми прибули в частину, зарядилися, поїхали виконувати завдання. Танк стоїть – знесли той танк разом з 30 військовими, які вже на околицях Харкова стояли…

А зараз, коли я вже командувач, я постійно спілкуюся з бійцями, з рідними полонених, рідними загиблих, безвісти зниклих військовослужбовців і розумію, які є складні питання в усіх. Йде війна, російські війська продовжують тиснути, треба мати підрозділи, щоб захистити наші міста і людей. Воюють і патрульні, і прикордонники. Головне тут – хороша підготовка і забезпечення.

Полонених нацгвардійців вже багатьох звільнено. Скільки ще, за вашими оцінками, в полоні?

Майже під час кожного обміну вдається повернути наших військовослужбовців. Ми постійно контактуємо і з профільними відомствами, і з рідними. Я завжди підкреслюю, що наше завдання – повернути всіх додому.

Ви зустрічаєтеся потім з кимось із тих, кого поміняли?

Звісно, щоразу. Вони приїжджають в медично-реабілітаційні центри, даємо їм два-три дні адаптуватися, спокійно розібратися, всі документи відновити тощо. Ми в першу чергу намагаємося забезпечити повноцінне лікування і реабілітацію. Підрозділи та офіцери соціального супроводу працюють для розв’язання всіх інших питань соціального захисту, надають інформацію про можливість подальшого проходження служби, навчання чи звільнення. Хтось іде на фронт після полону, каже: «Хочу до своїх хлопців, буду воювати».

А якщо люди із серйозними пораненнями, травмами, ампутаціями, але хочуть служити, є така можливість?

Служать і вони. В системі МВС і у нас є такі посади. Наприклад, коли людина має каліцтво, або це дружина бійця, який загинув, або й мати.

Ми пропонуємо їм можливість працевлаштування на цивільну чи навіть військову службу. Щодо тих, хто навіть отримав серйозні травми чи ампутації, – вони мають досвід, вони багато пережили. Дехто проходить службу в підрозділах соціального супроводу, дехто на посадах інструкторів.

Ще нагадаю історію, коли молодого гвардійця – Вадима Бондаренка – суддя Олексій Тандир збив на блокпості. Вже давненько ця історія тягнеться. Ви стежите за розслідуванням, судовим процесом? Мені здається, за образу, шкоду Силам оборони відповідальність повинна миттєво «прилітати».

Так. Стежу, знаю, що обвинуваченому продовжують вже два роки запобіжний захід тримання під вартою. З боку командування військової частини було необхідне сприяння слідству. Увага ЗМІ та суспільства до цього випадку також велика. Тому сподіваюсь на справедливий вирок.

Як взагалі оцінюєте ситуацію на фронті?

Важко. Але ж наступальні можливості противника не безмежні, та й скільки вони зазнають втрат…

Як тепер із забезпеченням Нацгвардії?

Логістичне забезпечення дуже адаптоване до умов війни. Постачання озброєння, боєприпасів, продовольства здійснюється з урахуванням загроз і задля максимально швидкого доставлення куди потрібно. У нас уже є три власні меблеві цехи, де збираємо меблі для потреб Національної гвардії: столи, стільці, тумбочки, шафи. Збудували швидкозбірні (модульні) казарми, і меблі купувати не потрібно. Є спроможності для виготовлення засобів для фортифікаційних споруд.

Деякі західні аналітики дійшли висновку, що ситуація з фортифікаціями у нас нарешті покращується. Це так?

Коли стаєш в оборону, потрібно «зариватися» капітально. Ми на цьому робимо акцент. Ми маємо розуміти, що є лінії оборони, є безпосередньо ті фортифікації, які роблять бійці і наші інженерні підрозділи самостійно. Якщо буде нормально обладнана позиція, то шансів на її виживання набагато більше. А ще ж потрібні запасні позиції. Коли ми вигнали ворога з Харківщини у 2022 році, смуга оборони нашої бригади була близько 70 км. Але ми підвозили матеріали, обладнали, укріплювали позиції.

Роль волонтерів сьогодні як би ви оцінили?

Максимальна, я б сказав, волонтери нам дуже допомагають. Я розумію, що з часом воно трошки просідає – спочатку пік, потім активність знижується, але потім знову буде пік.

Чи існують якісь проєкти щодо автономності військових частин за умов усіх викликів війни?

Я люблю автономність. Майже в кожній військовій частині є станція розливу води, є хлібопекарні, щоб не було перебоїв з постачанням хліба. Як це траплялося на початку вторгнення – уже не буває. Ми ведемо роботу над оптимізацією сухпаїв: у нас буде їх дев’ять видів. Раніше все було в одному великому сухпаї – і сніданок, і обід, і вечеря. Ми розділили: сніданок – окремо, обід – окремо, вечеря – окремо.

Часто бійцям потрібен не весь денний набір одразу, вони можуть брати щось одне чи кілька на завдання. Тисяча нових наборів вже пройшли апробацію у військових частинах. Бійці хвалять. А ви якось контролюєте закупівлі, щоб не було зловживань?

Кожна військова частина веде закупівлі для себе, є аудит, є відкриті торги, є відповідальність.

Не потрібно везти із Заходу України на Схід продукти, якщо є, наприклад, виробник на Харківщині. Та й масштаби менші. І кожен командир знає, що він відповідає особисто. Також є закупівлі, які здійснюються через бази забезпечення відповідно до законодавства про оборонні та публічні закупівлі.

До глобального повернемося. Не прошу прогнозів, бо це – дурна справа, але в чому наша надія? У що вірите ви? У рішучу допомогу партнерів, у диво?

Я вважаю, в будь-якому випадку ми вистоїмо. Потрібно розвиватися, якщо ми будемо постійно на крок попереду і думати про майбутнє, то все буде нормально. Найважливіше, що може бути зараз, – це підготовка, розвиток навчальних центрів, закупівлі озброєння, військової техніки, виробництво нашою країною військової техніки, дронів, бронетехніки, засобів ППО, ПЗРК, боєприпасів. Ми працюємо над створенням резервів. Ми вчимося. І наше завдання як військових – мати боєздатні підрозділи, бригади, які здатні ефективно виконувати завдання на фронті та обороняти нашу державу.