Вадим Сухаревський – полковник Збройних сил України, екскомандувач Сил безпілотних систем. Народився у 1984 році в Береговому на Закарпатті. Після закінчення ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою вступив до ЗСУ. У 2004 році в складі 6-ї окремої механізованої бригади брав участь у миротворчій місії в Іраку, учасник битви за Ель-Кут.
Зробив значний внесок у боротьбу з бойовиками під час АТО/ООС на Сході України. У квітні–липні 2014 року брав участь у боях за Слов’янськ Донецької області, був поранений. Від 2016 року виконував бойові завдання на Маріупольському напрямку.
З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну підрозділи його бригади успішно виконували бойові завдання на Миколаївщині та Херсонщині.
Від лютого 2024 року – заступник Головнокомандувача ЗСУ. У червні 2024 року Сухаревського призначили командувачем Сил безпілотних систем, цю посаду він обіймав майже рік. Після звільнення в червні 2025 року призначений заступником командувача оперативного командування «Схід».
Герой України, нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів, а також «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів.
На момент запису інтерв’ю Сухаревський керував Силами безпілотних систем: він поділився секретами успіху свого дронового підрозділу, а також розповів, якими бачить війни майбутнього та що стане «валютою» України після нашої перемоги.
У 2014 році ви віддали наказ, який увійшов в історію, – відкрити вогонь по найманцях Гіркіна. Саме цей день називають початком війни між Україною та Росією. Чи думали ви тоді, що війна розгорнеться до повномасштабного вторгнення російського агресора?
Насправді ми цього очікували. Ще до анексії Криму, коли почалися штурми наших військових об’єктів, коли наші десантники лоб у лоб на бойовій техніці зіткнулися з російськими підрозділами, ми, як представники регулярної армії, вже передбачали, що це просто так не закінчиться. І, власне, готувалися...
Коли ви вирішили стати військовим, хто або що вас надихнуло?
Для мене це був пошук себе, формування. Я шукав чогось, що допомогло б мені зрозуміти, хто я і на що здатен. Я прийшов у військкомат без повістки. Мій сусід, який там працював, пропонував іти у зв’язківці: «Це еліта, ти сидиш, спокійно відслужиш... І взагалі, чого ти прийшов, ми ж тебе не викликали?». А я в спецназ хочу! Кажуть: у спецназ немає повісток, є в аеромобільні війська, у ВДВ – нинішнє ДШВ. Я кажу: «О, це для мене». Ну й відповідно – сам напросився.
Розшифровка
Моя задача, як командира, – побачити талант, побачити бажання людини і направити це у потрібне русло!
Якщо не помиляюся, ви зробили це наперекір батькам.
Тато мене не зрозумів, тому що, як і всі батьки, хотів бачити мене менеджером, юристом, бізнесменом і таке інше. Намагався відмовити, але сприяв, допомагав – і я йому за це дуже вдячний.
Повертаючись до того дня 2014 року, коли ви беззаперечно взяли на себе лідерство, водночас порушивши наказ... А чи бувало, що порушували ваші накази, і як ви до цього ставитеся?
Цікаве запитання. Його треба ставити, напевно, моїм підлеглим, тому що мені важко аналізувати свої дії. Я зазвичай звертаю увагу на результат після цього порушення. Якщо, умовно, я віддавав розпорядження йти якимось шляхом до мети, і її досягнуто, хоч і не так, – мені здається, для мене це не критично.
Щодо БпЛА. Чому саме із цим врешті пов’язали свою діяльність?
Уперше я публічно висловив свою думку при підлеглих навесні 2014 року: от треба зараз якийсь дрон, ми би вдовбали – і це було б, як мінімум, дуже цікаве відео. Потім був подальший шлях. Наприклад, коли я вже став командиром батальйону, у мене жоден міномет і жодна розвідувальна диверсійна робота не відбувалися без БпЛА, тобто жодна міна не летіла в противника без коригування. Потім, у 2017-му, ми спільно з ДУКом на Маріупольському напрямку почали кидати гранати на голови сєпарів. Я тоді ще жартував, що це не зброя перемоги, а зброя теракту. Але якраз це й приносило результати. Потім – 2022 рік, коли я став командиром бригади. Коригування вогню – наша перевага.
Ми розробили успішну тактику, і так з’явилася ця «екоідея» – берегти життя солдата, використовуючи ефективні баражувальні боєприпаси, безпілотну боротьбу з противником.
Підрозділ дронів Сил оборони, який ви очолювали, називають найрезультативнішим. Як удалося налаштувати роботу?
Я завжди кажу: це феномен українства. І я звик у своїй діяльності військового менеджера, командира довіряти певні напрямки людям. Моє завдання як командира – побачити талант, бажання в людині й направити це у відповідне русло. І те, що у певний проміжок часу десь щось з’являлося, робилося, модернізувалося, покращувалося, винаходилося, – заслуга тих хлопців і дівчат, які працювали за цими напрямками.
Щодо використання дронів росіянами. За ким тепер перевага, і що робити для того, щоб тримати у цьому напрямку лідерство?
Це питання часто перекручують у медіа. Хочу наголосити на таких моментах: якщо ми беремо розвідувальний компонент і ударний у вигляді FPV, то, найімовірніше, кількісна перевага – за противником. А ми працюємо більше на якість, не забуваючи про кількісний показник. І держава, і військове командування роблять усе, щоб максимально ефективно витрачати ресурс і забезпечувати Збройні сили.
Це паралельний процес: підготовка і забезпечення. Забезпечення – це насамперед про наявність пілотів, у другу чергу – про наявність засобів, у третю – боєприпасів до цих засобів.
В одному з інтерв’ю ви сказали, що створення Сил безпілотних систем увійде в історію.
Вже увійшло. У світовому масштабі щодо історичної воєнної цінності воно стоїть нарівні зі створенням Повітряних сил чи з моментом, коли на початку ХХ століття на полі бою з’явилися перші літаки або танки. Те, що зробила Україна, вивчатимуть десятиліттями, так само, як Другу світову.
Ви згадували, що війна постійно змінюється, ми щоразу чуємо про необхідність пошуку нових технологічних рішень. Наскільки швидко йде цей процес, і якою війна буде завтра?
На мою суб’єктивну думку, усі наступні війни, так званої п’ятої генерації, будуть війнами безпілотних систем. Усі держави після нашого досвіду переходитимуть на відокремлення вогню від своїх солдатів – не співвідносна ціна безпілотного комплексу із життям солдата. І, повірте, це розуміють абсолютно всі – від Північної Кореї до Сполучених Штатів.
Я завжди наводжу приклад: хто не вірить у нашу війну, подивіться, як із десяток країн відбивали атаку «Шахедів» на Ізраїль.
Питання в тому, наскільки системно будуть готові підійти інституції до таких масштабних проєктів? Я завжди наводжу приклад: хто не вірить у нашу війну, подивіться, як із десяток країн відбивали атаку «Шахедів» на Ізраїль. Так, вони досить успішно її відбили. Але це лише одна атака, а скільки таких у нас?! Подивімося вправо, вліво – хто готовий насправді без коаліції, без союзу боротися, наприклад, із серією «шахедних» атак? Хто готовий протидіяти масованим атакам FPV? У кого є настільки розвинутий РЕБ, як у нас? І це при тому, що канальні зв’язки, частоти завжди міняються, і цей процес – просто безупинний.
Тому ще раз кажу: ми як держава, як армія – вже на тому рівні. Я навіть союзникам говорю, що цього буду їх учити, і вони приїжджатимуть до нас, щоб вчитися.
Щодо власного виробництва дронів. Яка сьогодні із цим ситуація? Узагалі український дрон – який він?
Український дрон – масштабний, кмітливий, перспективний, гнучкий, ефективний. І український дрон – це не тільки зброя, яка змінила поле бою. Я з упевненістю можу сказати, що це один із різновидів зброї нашої перемоги. І дуже важливо, що український дрон – це «валюта» нашої держави після нашої перемоги. На сьогодні більше ніж 170 зразків безпілотних систем прийняті на озброєння і використовуються на фронті. І наші виробники це розуміють, світ це розуміє, з нами консультуються, нас вивчають. Усі далекобійні дрони – це «made in Ukraine», жоден іноземний дрон для глибинних уражень не застосовується.
Що стосується іноземних виробників, то не так і багато в світі тих, які можуть позмагатися з нашими системами.
Які дрони нині найбільше потрібні на фронті?
Я б не сказав, що щось більше потрібно, а щось – менше. Розвідувальні «крила» – дорожчі, вони витрачаються трошечки рідше, а FPV використовуються просто десятками щодня, це в розрахунку на одного пілота. Наприклад, у часи, коли я був командиром бригади, середній розхід за середньої інтенсивності бойових дій у мене був 50–60 одиниць на день. Так можна тримати лінію, думати про просування або про зупинку, це комбінація.
Далі – нічна робота бомберів, потім – скиди з коптерів, згодом – робота наземних комплексів. На жаль, війна – це дуже дорого, але все, що може врятувати життя нашому солдатові й відсунути від нього противника, має бути на полі бою.
Панує думка, що робота пілотів БпЛА – більш легка, що вони далеко від фронту і почуваються комфортніше. Як це насправді?
Я б запропонував людям, які так говорять, попрацювати, скажімо, «FPVшником» чи бомбером, не поспати тижнями, не поїсти, замість сну паяти плати, перепаювати кабелі, готувати боєприпаси, працювати з платою ініціації невідомо якої якості та з боєприпасом у руках вагою два кілограмчики.
Немає легкої роботи на війні, усі спеціальності – важкі, потребують надлюдських зусиль від кожного, хто тримає зброю в руках і захищає нашу державу. Оператор дрона – це насамперед спеціаліст, це розум, руки і безсонна, безперервна робота.
Окрема тема – морські дрони, про які ми не тільки чули, а й бачили їхню результативність. Як народилася ідея виробляти їх? Можливо, є в планах якісь розробки, якими ви можете поділитися?
Я вже згадував про феномен українства і про кмітливість. Щоб не видавати технічних й організаційних моментів, скажу лише, що досить скоро в нас, як у морської держави на морі, з’явиться «вагомий аргумент», який даватиме хороший конструктив в обороні морських рубежів та берега.
Фантазії у нас вистачає, бажання також, досвіду – тим паче, тому розвиватимемо усі ці моменти. Працюємо на результат – палаючі мокшанські болота, промислові масштаби знищення противника і святу українську Перемогу.
Розкажіть про гуманітарні операції. Як, наприклад, у Кринках, коли наші бійці, виконуючи бойове завдання, без перебільшення, змогли вижити завдяки професіоналізму операторів БпЛА.
Узагалі Кринки – це надзвичайно складна операція, і для мене – саме в розрізі гуманітарної роботи операторів різних видів безпілотних систем. Передусім це стійке зародження та систематизація саме використання безпілотних систем як логістичного компонента.
Тому що коли ми говоримо про безпілотні човни, про доставку бомберами різних засобів на той берег річки, – це якраз той колосальний досвід, той шлях, який пройшли оператори різних типів безпілотних систем пліч-о-пліч з виробниками і бійцями. І це поштовх для розвитку нової тактики, відповідно – нової гілки еволюції безпілотних систем. Шана і повага пілотам за таку роботу!
З книги «Командири Перемоги»
Серпень 2024 року
