Командири Перемоги Юрій Федоренко

«Ахіллес»

Юрій Федоренко «Ахіллес»:

«МИ СПРОМОЖНІ НИЩИТИ ВОРОГА НА ЙОГО ТЕРИТОРІЇ»

командир окремої бригади безпілотних систем «АХІЛЛЕС», майор, Герой України

Юрій Федоренко

Юрій Федоренко (позивний «Ахіллес») на момент інтерв’ю був командиром батальйону ударних БпЛА 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Український політик, правозахисник, громадський діяч. Депутат Київської міської ради. З 2009-го по 2015-й проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України на посаді старшого інструктора з рукопашного бою роти спеціального призначення. У 2014-2015 роках брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

Від початку повномасштабного вторгнення Федоренко та його бійці були у стрілецькому підрозділі територіальної оборони. Уперше вони підняли безпілотник у травні 2022 року на Харківщині, коли противник нещадно обстрілював їхні позиції.

У січні 2023 року «АХІЛЛЕС» став однією з перших рот ударних безпілотних авіаційних комплексів у складі 92 ОШБр. А вже за рік роту збільшили до батальйону. У звʼязку зі значними показниками ефективності у січні 2025 року батальйон масштабували в 429 окремий полк безпілотних систем «АХІЛЛЕС» у складі Сухопутних військ ЗСУ. У січні 2026 року 429 полк «АхіЛЛес» став бригадою, а Юрію Федоренку присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» за особисту мужність та ефективне застосування БпЛА. Він також нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалями, нагрудними знаками.

Ви дуже медійний: у ЗМІ багато ваших коментарів, інтерв’ю, ви активно ведете сторінку в соцмережах. Для чого це вам, чому для вас це важливо?

Упізнаваність – це джерело надходження додаткового ресурсу для підрозділів. Є два складники, завдяки яким підрозділ стає ефективним. Перший – це команда, сам командир нічого зробити не може. Коли є команда вмотивованих людей, де кожен має своє місце в загальному механізмі, тоді обов’язково буде успіх. І другий складник – це додаткові джерела фінансування. Війна – дуже дороговартісна штука, і тому, хто не може залучити додатковий ресурс (йдеться про засоби радіоелектронної боротьби, розвідувальні, ударні БпЛА та інші речі, необхідні для комплектації підрозділу і подальшого виконання бойових завдань), ніколи не вдасться реалізувати увесь потенціал особового складу, який проходить у них службу, і розкритися повною мірою.

Люди дають нам гроші, на які ми купуємо (або вже передають) необхідне озброєння, техніку і засоби БпЛА, ми ефективно застосовуємо їх проти ворога та звітуємо перед суспільством. Тому медійність – це невід’ємний складник, необхідний для ведення сучасних бойових дій.

Рукописна цитата: Юрій Федоренко

Розшифровка

Перші вісім місяців повномасштабної війни – найважчий іспит, який я складав у житті. Змінилася цінність самого життя. У молодому віці здається, що попереду ще багато часу і всі амбіції та плани можна буде реалізовувати. Війна показує, що життя крихке і все може завершитися будь-якої миті. Не буде іншого життя, окрім як тут і зараз, і його треба встигнути пожити.

А трапляється, що довго не можете закрити збори?

Досить часто таке буває. Я все розумію: економічна ситуація не найкраща тепер в країні... Проте сталий рівень підтримки, в середньому, залишається: один місяць буває трошки краще, буває трохи гірше. Але загалом люди і далі підтримують. Це дуже надихає. Насправді скажу, що лише коштом українців не можна виграти війну. Плюс додатково долучаємо наших закордонних партнерів, які допомагають фінансово і технікою.

Тепер хтось почує це і скаже: слухай, ну що він розповідає, ну реально 50–60% знаходимо самі – «Мавіків», FPV-дронів, бомберів та інших засобів. Так, і в батальйоні «Ахіллес» ми зараз отримуємо 50 на 50: половину – від держави, половину – коштом інвесторів української нації.

Наша держава робить усе що може, а наше завдання – допомогти Силам оборони, допомогти державі реалізувати ті повноваження, які на них покладені.
Юрій Федоренко

Чи може держава повною мірою закрити всі 100% потреб усіх підрозділів? Це нереально. Наша держава робить усе що може, а наше завдання – допомогти Силам оборони, допомогти державі реалізувати ті повноваження, які на них покладені. Без участі усієї нації перемогти в цій війні неможливо.

У медіа ви також дуже відверто говорите на такі теми. В одному з інтерв’ю сказали, що це непопулярна, так би мовити, думка, коли йшлося про мобілізацію. Власне, щодо непопулярних ідей і непопулярних рішень, якщо вже конкретно говорити, чи доводилося вам уже виконувати подібні до цих дії?

Та постійно.

Наприклад?

Наприклад, я щиро вважаю, що військовозобов’язаними мають бути всі. Я «вигріб» через це моє висловлювання просто хвилю хейту. Мені байдуже, якщо чесно, я коментарі не читаю, мені просто друзі скидають, коли там уже пишуть щось типу «здохни, тварюко»... Чому я кажу про те, що всі мають бути військовозобов’язаними? Тому що це – найменше, що може дати держава: підготувати свою націю, своє населення до можливої фізичної силової протидії ворогу.

Якщо б ми це рішення ухвалили 2014 року, ще тоді затвердили закон про територіальну оборону, якщо б ми ухвалили рішення, що всі мають бути військовозобов’язаними, і підготували людей, щоб всі пройшли загальновійськовий вишкіл, отримали спеціалізовану підготовку, то, можливо, в лютому 2022 року ворог не пішов би на таке, на повномасштабну війну.

Так, але, на жаль, у 2014 році цей момент упустили, це рішення не було ухвалене, а що, на вашу думку, можна зробити тепер?

Все більш ніж просто: ми, коли кажемо про минуле, ми ж нічого вже змінити не можемо. І минуле – це лише досвід, безцінний досвід, який можемо застосувати в теперішньому і в майбутньому. Тому ми розуміємо, що ці рішення не були ухвалені в 2014, 2015, 2016-му роках і по 2024 рік, значить, нам треба сьогодні сказати українській нації: друзі, з наступного року всі будуть військовозобов’язаними...

Юрій Федоренко – фотографія з книги

З вісімнадцяти років?

З вісімнадцяти.

І чоловіки, й жінки?

І чоловіки, і жінки з вісімнадцяти років. Що стосується участі безпосередньо у бойових діях, то з двадцяти трьох.

Вважаєте, наше суспільство готове до такого кроку?

Дивіться, ми ж не кажемо зараз про те, що всі військовозобов’язані – мається на увазі вся нація – почали б служити водночас, це ж неможливо. Чому неможливо? Тому що на це не вистачить грошей, тому що має ж працювати критична інфраструктура, мають працювати економіка, приватні підприємства. Всі водночас служити не можуть. Ми кажемо лише про те, що кожен українець, якому дозволяє здоров’я, з вісімнадцяти років повинен проходити загальновійськовий вишкіл, тобто розуміти, як працює військова частина, отримати необхідну військово-облікову спеціальність.

Якщо необхідно, з двадцяти трьох років їх можна мобілізувати і направити для виконання бойових завдань, якщо ми кажемо зараз про повномасштабне ведення бойових дій. Якщо ж ми говоримо про цивільний час, то раз на рік люди обов’язково мають поновлювати свої знання, вміння. При цьому за все життя людина може в бій ніколи і не вступити. Рішення непопулярне: ой-йой, всі мають служити! А з іншого боку виходить так, що це рішення дасть нам можливості працювати на випередження для недопущення війни.

Юрій Федоренко – фотографія з книги

Ваш позивний – «Ахіллес», звідки він з’явився і, на вашу думку, чи пасує вам?

Як я це можу оцінювати? Не знаю.

Звідки він з’явився? Все доволі просто: нинішній заступник з тилу, а на початок повномасштабної війни – мій колега з Київської міської ради, колись був прокатником фільму «Троя». А під час виконання бойових завдань, як ви розумієте, з першого дня було все не дуже добре із визначенням завдань і т.д. Ми завжди казали: завдання виконаємо, виконаємо чітко, якісно, але не зовсім так, як нам декларують. Тобто у мене весь час були певні протиріччя з керівництвом – не з точки зору виконання чи невиконання, а з приводу того, як саме ми їх виконуватимемо. Ось ця палітра (певна непокірливість, рішучість, запал у бою, що всі неодноразово бачили) і на додаток абсолютно нормальні людські риси в цивільному житті й наштовхнули прокатника на думку, що я схожий на персонажа фільму – Ахіллеса. І так воно й прикипіло до мене.

Оскільки ми почали мову про ваш підрозділ, поговоримо і про вас як командира. Найціннішим на цій війні є, безперечно, людське життя, і ви постійно на цьому наголошуєте як на одному із головних пріоритетів. Що ви як командир робите, щоб зберігати свій особовий склад?

Насамперед потрібна його добра підготовка. Наведу конкретний приклад. З початку 2024 року (розмова відбулася на початку жовтня 2024-го. – Ред.) підрозділ знищив і пошкодив цілей утричі більше, ніж у 2023 році, коли ми були ротою. З липня 90% екіпажів, які працюють в полі тепер, тобто пілоти, штурмани, заряджальники, розвідники, – це все люди, які були мобілізовані у 2024 році, і тільки 10% – ті, які виконували бойові завдання раніше. Тобто ще шість місяців тому більшість наших людей нічого не знали про військову справу, сьогодні вони – одні з найкращих у Силах оборони. Це досягається системною роботою, дисципліною та постійним самовдосконаленням і навчанням особового складу. Тому підготовка – це 85% результату на полі бою і можливість залишитися живим. Плюс додатково: я сам воюю разом зі своїм особовим складом, де б вони не перебували...

Тренування операторів БпЛА 429 окремого полку безпілотних систем «АХІЛЛЕС»
Тренування операторів БпЛА 429 окремого полку безпілотних систем «АХІЛЛЕС»

А яка ситуація з комплектуванням, і як ви відбираєте бійців до себе (ідеться про батальйон ударних БпЛА, яким Юрій Федоренко командував на момент інтерв’ю. – Ред.)?

Рівень комплектації тепер – більше ніж 75% уже. Я міг би закомплектуватися і до 100%, але чому не можу? Ті, хто раніше входив в управління роти, увійшли в управління батальйону, добрали кількох професійних офіцерів. Ті, хто командував взводами, піднялися зараз і стали командирами рот, ті, хто були командирами відділень, отримали офіцерські звання і стали командирами взводів.

Плюс додатково – військовослужбовці, які не бажають бути офіцерами або краще справляються на сержантських ланках, тому що сержантська ланка – це хребет Сил оборони, без неї війна неможлива. Їм потрібен час для того, щоб отримати офіцерське звання і піднятися на посади, а ось ці 15% недоукомплектованості пов’язані з тим, що ми чекаємо, доки перевірені люди стануть на посади, і потім у нас звільняться клітинки для того, щоб повністю заповнити всю «штатку». На цей момент в резерві батальйону стоять 600 людей, які хотіли би проходити в нас службу, просто немає куди їх брати.

Чи відбуваються у вашому підрозділі ротації?

На цей момент ми жодного разу не були на ротації і не плануємо, ми маємо відновлювати людей під час виконання бойових завдань... Що я маю на увазі? Не весь батальйон, а, наприклад, якась його частина вийшла на перепочинок, на бойове злагодження, потім знову зайшла в бій. Підрозділи, які виходять на ротацію «на повну», після повернення зазнають шалених втрат. І якщо ми кажемо про безпілотну історію, через місяць ти повністю випадаєш з інформаційного контексту, ти не розумієш, що відбувається на полі бою, як діє ворог, як йому протидіяти, кожного дня на фронті щось змінюється.

Якщо говорити про цей шлях від першого разу, коли ви підняли дрон, до вже нинішніх планів розширятися до полку, наскільки складно було впроваджувати ці технології і нововведення?

Ми починали з «ТРОшного» стрілецького підрозділу і до безпілотної теми взагалі вперше звернулися у травні 2022 року, коли виконували бойові завдання на Харківському відтинку, за Чугуєвом.

З травня по серпень 2022 року 50% стрілецької роти вже підготували безпілотні засоби типу Mavic 3 і виконували бойові завдання на лінії зіткнення, ми собою закрили 30 км, починаючи від Печенігів і завершуючи Пришибом, – це цементний завод у Балаклії. У харківський контрнаступ ми вже пішли як переважно підрозділ, що займається коригуванням артилерії, і була ще там певна частина бойового складу, яка виконувала стрілецькі функції.

Ворожі пілоти різних ґатунків: «мавіководи», «FPVшники», ті, хто запускає Superсam, «Орлани», «Ланцети» і пілотує їх. Це все – пріоритетна категорія особисто для мене.
Юрій Федоренко

Ви знищуєте всі ворожі цілі – від споруд до техніки і піхоти, а чи є якісь цілі найбільш пріоритетні, за якими полюєте?

Ворожі пілоти різних ґатунків: «мавіководи», «FPVшники», ті, хто запускає Superсam, «Орлани», «Ланцети» і пілотує їх. Це все – пріоритетна категорія особисто для мене, тому що БпЛА з боку противника – велика проблема для наших військ. Водночас, якщо ви поспілкуєтеся з бойовими командирами, більшість скаже, що й противник активно почав боротися з нашими безпілотниками.

Курська операція: чи змінила вона ситуацію на тих напрямках, де працюють ваші люди?

Спитаймо себе так: якщо б не було Курської операції, чи змогли б повністю ті бригади, які провели штурмові дії на Курщині, забезпечити протидію ворогу, щоб він зовсім не мав успіху в Донецькій області чи, наприклад, у Харківській, на Куп’янщині? На жаль, ні. Противник застосовує надзвичайно великі сили, засоби. Можливо, успіхи були б не настільки суттєвими, як тепер, на Донеччині зокрема, але противник, на жаль, успіх певний би мав.

Що натомість мали б ми? Ми мали б іще одну гарячу точку на межі Харківської і Сумської областей або на самій Сумщині, тобто горіли б знову українські села, їх би стирали з лиця землі. Бо Росія готувалася до відкриття ще одного напрямку.

Юрій Федоренко – фотографія з книги

Наступне питання. Уперше з часів Другої світової війни ми показали, що Російська Федерація має недосконалу систему оборони, її бойові можливості дуже перебільшені, і, маючи шалений потенціал на напрямках основного зосередження, РФ неспроможна повністю закрити лінії державного кордону. Це дуже серйозний політичний, міжнародний посил від України: Росія вдає, що вона – найсильніша, але вона має дуже багато слабкостей. Це важливо.

Плюс, звісно, про Курську операцію можемо сказати, що противник перетягнув на той відтинок багато сил та засобів, зокрема з резервів, які були на території Російської Федерації і на тимчасово підконтрольних їй територіях Донецької та Луганської областей. Противник вимушений був їх перекинути на Курщину. Якщо б цього не сталося, я думаю, динаміка бойових дій на Харківщині тепер була б зовсім іншою і набагато шаленішою. Тому Курська наступальна операція – точно історична подія.

Вам доводилося спілкуватися з різними командирами, генералами... І тут хочеться поставити запитання, яке часто обговорюють у суспільстві, але ви, військовий, як ніхто знаєте на нього відповідь – щодо «радянщини» в Збройних силах.

От якщо б ви запитали мене про це рік тому, я б тут зараз же розказав про «паперову армію» та інше. На сьогодні я маю вам сказати, звідки взялася «паперова армія».

Вона взялася з того, щоб були порядок, облік і загальний алгоритм роботи, бо військо – це надзвичайно складне «підприємство», дуже складне, якщо оцінювати цивільними мірками. Логістика в батальйоні, наприклад, – це логістика торгової мережі, що закриває таке місто, як Харків.

Ну, напевно, можна із цим порівняти. І логістика – це також складно: прорахувати, щоб ти витрачав якомога менше ресурсу, часу, мінімально ризикував людьми, мінімально витрачав пальне і максимально забезпечував постачання всього необхідного. Так ось, для того, щоб все це реалізувати, має бути чіткий облік, звідти і взялася «паперова армія».

Я вважаю, що цифровізація армії має відбуватися поступово.
Юрій Федоренко

Я вважаю, що цифровізація армії має відбуватися поступово. Поясню чому. Противник і так має досить багато інформації з приводу комплектації, постановок бойових завдань, всього, що відбувається у нас у військах, завдяки агентурі. У противника серйозно працює агентура, і щоденно (це не афішується) Служба безпеки України має певні здобутки з виявлення «кротів» у Силах оборони. З паперовим документообігом одержувати необхідні ворогові дані дещо складніше, а із цифровим достатньо просто зламати код і отримати всю необхідну інформацію. Тому цифровізація армії має відбуватися поступово з максимальним протоколом безпеки, з ешелонованим рівнем захисту, щоб у ворога не було можливості цю базу зламати. Що стосується самої «паперової армії», то її треба адаптувати до поточних реалій ведення бойових дій.

Щодо решти «радянщини» в українському війську – залежно від підрозділу. Мені пощастило. Чому? У територіальній обороні це був новоутворений підрозділ із цивільних; 92-га штурмова бригада – наступне місце служби. Це одна з найкращих штурмових бригад в Україні, можливо найкраща, дуже потужна, сильна команда, міцний комбриг, і нам не довелося стикатися з «радянщиною». Але якщо сказати про рівень деяких генералів і полковників, які тепер є, їх треба просто вигнати і дати надійне грошове утримання тим офіцерам, які сьогодні проходять випробування боями.

Бо є у штабах люди, які, наприклад, ухвалюють рішення про забезпечення і не можуть відрізнити, що таке Mavic 3 і FPV-дрон. Як вони опинилися у військах? Ці люди не мали би бути у війську на тих посадах, що в них є, їх треба позбуватися.

Ми, коли наведемо порядок, будемо найкращою державою у світі, я в це свято вірю. Я свято вірю в те, що протягом 25 років Україна може стати однією з топових держав у світі.

Юрій Федоренко – фотографія з книги

Віримо, що так і буде... Чи є у вас політичні амбіції? Ким бачите себе після нашої перемоги, адже панує думка, що військові можуть бути одними із ключових гравців на політичній арені?

Є кілька складників, і це відповідь, яка має бути розгорнута. Перше – війна не закінчиться так, як ми повністю собі спланували, друге – після завершення бойових дій перші три місяці будуть найбільш гіркими для української нації. Чому? Тому що ми почнемо відчувати увесь масштаб горя, яке трапилося у нашій державі. Тепер всі заряджені на результат. Коли буде перемога, буде певний відкат, і все горе, яке було в державі до того, стане зрозумілим. З’являться, я так м’яко скажу, негідники, яких ви тепер не бачите, їх не чутно і не видно, які звинувачуватимуть і судитимуть, – побачите, так і буде, на жаль. Кого зроблять винними в усьому, що відбулося? Звісно, паплюжитимуть владу, це абсолютно зрозумілі речі, забуваючи про те, що війну розпочав Путін, і з Путіним неможливо домовитися ні про що.

Питання лише в тому, що ми зробили для підготовки у цій війні? І «винними» будуть в усьому (це моя думка суб’єктивна) військові, вище керівництво військове, яке ухвалювало рішення, і польові командири, тому я маю сумніви, що великий відсоток військових опиниться в політиці. Якщо буде потрібно державі, щоб я був у політиці, я буду в політиці, якщо необхідно, щоб я був у війську, я буду у війську, якщо я не потрібен ні у війську, ні в політиці в якомусь розрізі часу, я думаю, що знайду, чим зайнятися в цьому житті.

Кожен із нас найбільше мріє про перемогу. Що для вас означатиме перемога?

Перемога... Вона, як вже ви бачите, ділиться на етапи. Перше – це втрати, те, що ми маємо, це дуже важливо. Друге – це можливості відбити те, що відібрав у нас ворог. Третє – це, мені б дуже хотілося, щоб усі зрадники були виявлені, я розумію, що це ідеалізм, і навіть просто мрії мої, але я щиро хотів би, щоб ці зрадники покинули нашу державу. Мерзота, яка тепер причаїлася, щоб не підняла голову (що обов’язково, на жаль, станеться). І щоб ми змогли зберегти єдність і досягти, як кажуть, Країни мрій. І що найцікавіше, що в України є всі можливості, щоб цю Країну мрій збудувати. У нас все є, просто треба тих, у яких «рило в корито і доки не лусне», поетапно прибрати.

З книги «Командири Перемоги»

Жовтень 2024 року